Семиотика
В книге впервые в системной форме рассматривается семиотика — наука, которая получает все более широкое распространение. Семиотика может рассматриваться как способ структурации действительности, свойственный человеческому мозгу. По этой причине семиотический анализ дает развернутую картину того, как человек воспринимает объекты окружающего его мира, что особенно важно для случая объектов, созданных самим человеком. Семиотика может трактоваться как тип универсального анализа объектов разной природы, при этом единый метод анализа позволяет четче увидеть общее и отличное в их структуре. Особое внимание в книге уделено семиотике советской цивилизации, которая оказывает определяющее влияние на постсоветские страны.
СОДЕРЖАНИЕ
ПРЕДИСЛОВИЕ
Часть первая. ОСНОВЫ СЕМИОТИКИ
Глава первая. ЭЛЕМЕНТЫ СЕМИОТИКИ
Семиотика как научная дисциплина
Символическая действительность
Империи слов как первые варианты информационных империй
Язык и языки
Язык запахов
Язык поз и жестов
Язык одежды
Язык пищи
Символы в иконическом языке
Глава вторая. ТЕОРИЯ СЕМИОТИКИ
Семиотика: разные подходы
Предшественники
Знак и символ
Семиотические объекты как явления сферы досуга
Стереотип героя и события
Прикладные аспекты: семиотика и реклама
Глава третья. ЗНАК И ОБЩЕСТВО
Знаковое и незнаковое
Семиотические понятия
Сообщение и текст
Знак и текст
Сказка о Золушке и модели рекламного текста
"Грамматики" Хармса, реклама и "Голем" Майринка
Тело в советской и постсоветской культуре
Семиотика государственного переворота
Семиотика власти
Часть вторая. СЕМИОТИКА СОВЕТСКОЙ ЦИВИЛИЗАЦИИ
Семиотика советской мифологии
Безмолвие советских вождей
Сталин как семиотик-практик
Сталин как строитель коммуникативного дискурса безмолвия
"Чапай думать будет" — модель героя сталинского времени
Рыцарь vs. секретарь обкома
"Краткий курс истории ВКП(б)" vs. "Волга-Волга"
"Девушка с веслом" как элемент социалистической эротики
"Книга о вкусной и здоровой пище" как феномен публичного дискурса в частной сфере советского времени
Рабочий и колхозник: скульптура "Рабочий и колхозница"
Мир советских героев
"Броня крепка, и танки наши быстры": о знаковости техники
Хрущевская "оттепель" — новый коммуникативный дискурс
Парадоксы Брежневского дискурса
Горбачевская семиотика как порождение неоднозначных сообщений
Постсоветская массовая коммуникативная политика
Семиотика гласности и перестройки
Постсоветский параллелизм (Жириновский как символический брат Ельцина)
Теория символического действия в публичной сфере советского и постсоветского времени
Анекдот как интерпретатор советского и постсоветского времени
Советский язык
Семиотические коды социализма
Семиотические двойники в истории
ЗАКЛЮЧЕНИЕ
ЛИТЕРАТУРА
ОБ АВТОРЕ
Почепцов Г. Г., доктор филологических наук, профессор, заведующий кафедрой информационной политики Украинской академии государственного управления при Президенте Украины. Автор следующих книг в области теории коммуникации, паблик рилейшнз, семиотики: Коммуникативные аспекты семантики (Киев, 1987), Тоталитарный человек. Очерки тоталитарного символизма и мифологии (Киев, 1994), Имиджмейкер. Паблик рилейшнз для политиков и бизнесменов (Киев, 1995), Теорія комунікації (Київ, 1996), Национальная безопасность стран переходного периода (Киев, 1996), Паблик рилейшнз (Киев, 1996), Символы в политической рекламе (Киев, 1997), Имидж: от фараона до президента (Киев, 1997), Имидж и выборы (Киев, 1997), Профессия: имиджмейкер (Киев, 1998), История русской семиотики до и после 1917 года (Москва, 1998), Паблик рилейшнз, или как успешно управлять общественным мнением (Москва, 1998), Теория и практика коммуникации (Москва, 1998), Имиджелогия: теория и практика (Киев, 1998), Как становятся президентами. Избирательные технологии ХХ века (Киев, 1999), Профессия: имиджмейкер (2-е изд. — Киев, 1999), Теорія комунікації (2-е изд. — Київ, 1999), Спиндоктор, который умеет "лечить" события (Москва, 1999), Элементы теории коммуникации (Ровно, 1999), Вступ до інформаційних війн (Київ, 1999), Теория и практика информационных войн (Ровно, 1999), Информационные войны. Основы военно-коммуникативных исследований (Ровно, 1999), Как ведутся тайные войны (Ровно, 1999, Харьков, 2000), Имиджелогия: теория и практика, Имидж и выборы, Информационные войны. — CD-ROM (Киев, 1999), Теория и практика коммуникации (переизд. — Благоевград (Болгария), 1999), Коммуникативные технологии двадцатого века (Москва — Киев, 1999, 2000), Паблик рилейшнз для профессионалов (Москва — Киев, 1999, 2000, 2001), Паблік рилейшнз (Київ, 2000), Информационные войны (Москва — Киев, 2000), Психологические войны (Москва — Киев, 2000), Имиджелогия (Москва — Киев, 2000, 2001), Информационно-психологическая война (Москва, 2000), Теория коммуникации (Москва — Киев, 2001), Информация и дезинформация (Киев, 2001), Русская семиотика (Москва — Киев, 2001).
ОТЗЫВЫ:
Георгій ПОЧЕПЦОВ «Реальність виявляється сильнішою за моральність…»
Презентацію записала: Настя Богуславська. Газета «Книжник-Review» №21, листопад 2002 р.
17 жовтня в літературній кав’ярні книжкового супермаркету «Буква» відбулася презентація книги Георгія ПОЧЕПЦОВА «Семіотика». За автором закріпилася доволі унікальна слава фізика, лірика, чиновника, лектора та письменника відразу. Закінчивши факультет кібернетики Київського університету, він працював у Інституті журналістики, Інституті міжнародних відносин; завідував створеними ним кафедрами міжнародних комунікацій та зв’язків з громадськістю (Інститут міжнародних відносин) та інформаційної політики (Українська Академія державного управління при Президенті України). Письменницьку кар’єру розпочав як казкар, а продовжив як серйозний науковий автор в області паблік рілейшнз, інформаційних війн, теорії комунікації, семіотики. На даний момент пан Георгій працює керівником Управління стратегічних ініціатив Адміністрації Президента України.
— Пане Георгію, ваша нова книга «Семіотика» зачіпає широкий спектр того, що прийнято окреслювати поняттям людської культури. То до чого, власне, ближча ця наука — до теорії чи практики?
— Семіотика — це наука, що вивчає символи та їх системи. Способи розшифровки символів залежать від нашого типу мислення. Це немов накладання сітки наших уявлень на все, що відбувається чи наявне довкола нас. Дуже цікавою є семіотика на рівні суспільства, держави. Її можна використовувати для дослідження масової свідомості, бо кожне суспільство постійно породжує певні матриці поведінки. Раніше, за радянської системи, ці матриці були чіткішими. Існували символи-зразки: Павлік Морозов, Павка Корчагін. Для кожного віку був свій зразок: маленький Ленін — для жовтенят, Ленінюнак — для комсомольців і так далі. Колись американці розказали мені дивну річ, за правдивість якої, я не ручуся. Вони сказали, що придумали баскетбол для того, щоб негритянське населення мало можливість для росту, що, в свою чергу, допоможе нейтралізувати різноманітні негативні накопичення, спричинені соціальним напруженням. І це зрозуміло. Так, скажімо, найбільш розповсюджений тип красуні — біла жінка. Уявіть собі, що людина виховується на такому ідеалі краси, який тою чи іншою мірою недоступний для неї. Виникає достатньо серйозне напруження: культура не лише корегує суспільну поведінку, але й виховує наші смаки.
Усі семіотичні коди, символи певною мірою надаються до прогнозування, а тому отримують прикладне значення, скажімо, в рекламі й, особливо, в політичній рекламі. А щодо теорії та практики, то вони тісно пов’язані. Є, наприклад, така семіотична аксіома: значеннєвими є лише порушення правил, інакше ми їх просто не помічаємо. Якщо я одягну краватку під носом, це відразу буде порушенням правила щодо того, як треба носити краватку в нашому суспільстві; це всі відразу помітять. Попри все, задовільного чи більш-менш досконалого інструментарію для опису правил (вважай знаків) та їх впливу на людей ще немає. Цікаво, що всі науки, в тому числі й паблік рілейшнз, які використовують семіотичний інструментарій, як не дивно, придумані саме для керування вільною людиною.
— А чи не перетворює подібне мистецтво відносно вільну людину в невільника? І це значно страшніше, аніж при прямій залежності, адже людина навіть не відчуває цього.
— Я відповім так: як би ми не ставилися до деяких речей, як би ми не казали, що вони погані, але якщо ці речі є ефективними, є технологічними, вони однак займуть своє місце. А що таке технологічні речі? Менше витрачаємо ресурсів, але отримуємо більший результат. Прес-служба уряду Німеччини, наприклад, працює над введенням у масову свідомість такої тези: «інновації створюють нові робочі місця». Люди незадоволені тим, що гроші вкладають у якесь-там майбутнє. Гроші, як завжди, потрібні саме зараз, скажімо, у вигляді одного бутерброда з оселедцем, а не через три роки, коли цих бутербродів буде вже 10. Але суспільство без будь-яких інновацій просто не буде розвиватися і, зрештою, припинить своє існування.
З точки зору моральності ваше питання правильне, але з точки зору реальності воно невиправдане. Реальність виявляється сильнішою за моральність, і ми змушені вирішувати поставлені життям проблеми. Чим довше ви будете жити, тим більше будете переконуватися в тому, що у будь-якого рішення є свої плюси й мінуси. Ми живемо в суспільстві за тими чи іншими віртуальними схемами, й вони допомагають нам, бо якби їх не було взагалі, ми були б немов божевільні.
— У вашій книзі є розділ про Сталіна як семіотика-практика. Цікаво, є такі практики серед українських політиків?
— Порівнювати зі Сталіним нікого з них я не можу. І слава Богу, що таких немає.
— Чи пробували ви колись використовувати свої знання, перебуваючи при владі?
— Я можу сказати одне: через завантаженість за останні два місяці я не написав ані рядка і не прочитав жодної книги. Це зовсім інший вимір. Той, хто проходив крізь вибори, мабуть, погодиться зі мною, що в сучасних українських умовах ні практика не знадобилася для теорії, ані теорія для практики. Для того, щоб це робити, треба відволікатися, а коли знаходишся всередині процесу, ти неспроможний до узагальнень, для цього треба виходити на мета-рівень. Це часткова відповідь на ваше питання.
— Масове суспільство витворює масову культуру, яку важко занести до суто мистецьких явищ. Ви ж говорите про масову культуру, як про певний здобуток...
— Те, що виходить на екрани наших телевізорів, мені багато в чому не подобається. Я мав на увазі саме український бестселер, породжений нашим часом і нашим суспільством. Мильні опери, улюблені літературні чи кіногерої відіграють об’єднуюче значення, втілюючи в конкретному образі певний зразок. Так, ми дивимося сучасні російські серіали. Росіяни близькі нам за ментальністю, але водночас і чужі, тому їхні фільми й не сприяють витворенню спільного поля, такого необхідного для нормального функціонування суспільства.
— То це наша біда, чи наше щастя?
— Я би сказав, що це наша біда, бо ми ніяк ні у що не можемо оформитися, але в той же час це і наше щастя, бо поки ще ніхто не взявся робити це в примусовому порядку, згори. Має пройти певний час, але якщо зараз дати нашим чиновниками таке завдання як створення інтеграційної моделі суспільства, то уявіть собі, що з цього вийде. Скажуть їм провести акцію по запровадженню національної ідеї, й відразу почнуться ті ж самі речі, що були колись: звіти, виховна робота у школах.
Ми плачемо з приводу поганого іміджу України, але, зверніть увагу, як зараз американці ремонтують свій імідж. Я навіть бачив їх координаційний план, не надто вдалий з теоретичного боку. Це нічого — відповіли мені, аби воно гарно працювало й аби отримати на це 1,5 мільярди доларів. Перед тим, як починати якісь дії, проводиться соціологічне опитування з метою з’ясувати основні стереотипи, закладені в суспільстві, вибирають одну точку, на якій проводять цю, так би мовити, війну образів, війну стереотипів. Але, якщо європейські уряди витрачають на свій імідж щорічно 6 мільйонів, то фірми витрачають мільярди. А тепер уявіть собі, які кошти обертаються довкола цієї начебто ефемерної проблеми. У нас все це не спрацьовує в першу чергу саме тому, що недостатньо великі гроші на це витрачаються. Будемо сподіватися, що це станеться у близькому майбутньому.
Добавить комментарий