Сергій Удовік

видавець, письменник, журналіст, фотограф, аналітик

Лібералізм по-українськи

Нова економічна політика повинна базуватися на вимогах постіндустріального суспільства

Автор: Сергій УДОВИК
 

Масштабне реформування економіки країни передбачає проведення сукупності заходів у наступних сферах:

1. Інституційна реформа.

2. Грошово-кредитна політика.

3. Бюджетна політика.

4. Податкова реформа.

5. Створення ефективної системи управління економічними процесами.

Оскільки інституційна реформа досить широко обговорюється, я зупинюся на грошово-кредитній і бюджетній політиці. Прем’єр-міністр, відповідаючи на запитання депутатів, назвав грошову реформу «канонічною». Вона дійсно була канонічною, тобто здійснювалася за правилами кредитно-грошового ринку розвиненої країни, тобто такої країни, в якій існують розвинені фінансові інструменти, зокрема банківські і фондові, а також уся власність країни залучена до обігу та інституційно закріплена.

В Україні ж на початку реформ (1994 р.) фінансові інструменти існували в зародковому стані, а власність країни або не була залучена до обігу, або знаходилася практично за межами регулювання держави. Так земля взагалі не була товаром, тому і не вимагала залучення грошових мас для обслуговування, а величезна частина власності, внаслідок приватизації та акціонування підприємств, безкоштовної роздачі житла, приватизації присадибних ділянок і величезної інфляції, була практично виведена за межі обігу національної валюти і потрапила до сфери обігу долара, чи ж обслуговувалася бартером, взаємозаліками, чи вивозилася за межі країни до більш безпечних економічних систем. Стабілізація карбованця в 1994— 1996 рр. забезпечила повільне залучення власності до обігу, що і проявилося практично у двократному «схудненні» долара. Ці стабілізаційні заходи були боязкими і не підкріплялися іншими чинниками, зокрема інституційною, бюджетною і податковою реформами, а грошова реформа 1996 р. переломила тенденцію у зворотний бік — у напрямку вилучення власності із обігу (мал. 1).

Річ у тім, що грошова реформа за монетарними «канонами» охоплювала дуже вузький сектор економіки України — сферу дії карбованця.

За Фрідменом, ідеологом монетаризму, суть останнього полягає у рівнянні обміну

MV = PQ, оскільки V — швидкість обігу грошей (в розвинених країнах дорівнює 1,5 — 2) — досить стабільна величина, то основним чинником, який визначає обсяг виробництва, зайнятість (Q) і рівень цін (Р), є пропозиція грошей. У нас швидкість обігу грошей дорівнює 8, тобто завищена як мінімум у 4 рази, оскільки рівень монетизації становить усього 15% (звичайно 70-80%), а обсяг виробництва і зайнятості набагато перевищує той, котрий враховується державою через існування тіньової економіки і натуральне господарство. Рівень цін насамперед визначається не внутрішнім нерозвиненим ринком, а імпортною продукцією і сировиною, а також високою питомою вагою енергозатратних базових галузей, тому мало схильний до зниження. Орієнтовно сфера дії гривні охоплює, за різними оцінками, від 25% до 33% економіки країни, а інша частина економіки — це тіньова, бартерно-взаємозалікова і натуральне господарство. Це ще більшим чином вплинуло на реальний рівень монетизації, якщо враховувати всю економіку країни, знижуючи його в 3-4 рази. Тому кількість пропозиції грошей (M) у 12-20 разів менша необхідної для повноцінного розвитку країни. Частково цей показник поліпшується за рахунок заміщення доларами, бартером і взаємозаліками. Але це призводить до ще активнішого видалення економіки зі сфери обігу гривні.

За умов величезного дефіциту грошових мас проведення жорсткої монетарної політики з 1996 р., особливо при завищеному курсі гривні, котрий штучно підтримується, завдяки зовнішнім і внутрішнім позикам, призвело до таких наслідків:

1. Почалося активне зростання негрошового сектора економіки (бартер і взаємозаліки) і також зростання кредиторсько- дебіторської заборгованості, що призвело до падіння продуктивності праці.

2. Виникло стимулювання розвитку тіньового сектора, оскільки відсутність достатньої кількості грошей тотожна відсутності прозорості економіки, що створює сприятливе середовище для масових порушень, додатково зумовлених жорсткою податковою політикою.

3. Дефіцит грошових мас і зарегульованість економіки викликали зниження ділової активності, що призвело до наростання процесу падіння цін (у перерахунку на долар) на житло, акції, приватизовану частину землі і основні фонди. Падіння рівня цін привело до виведення власності з грошового обігу.

4. Бажання фірм зберегти конкурентоспроможність призвело до зниження зарплат у доларовому еквіваленті, починаючи з 1997 р., що викликало заниження вартості робочої сили і різке падіння купівельної спроможності населення (зростання 4-го сектора на мал. 1 і стиснення внутрішнього ринку, сектор 1). Ця система стала такою, яка самопідтримується, що і виявилося у стабільному падінні прибутків зведеного бюджету України в перерахунку на долари. (Див. мал. 2).

Особливо слід звернути увагу на показники, закладені у бюджеті на 2000 рік. Тонкою лінією відмічено положення кривої зведеного бюджету без залучення до його складу спецфондів і фонду соцстраху (4,685 млр. грн. чи $10 млн.), що раніше не враховувалося у бюджеті.

Таким чином, картину бюджету було поліпшено, але, по суті, ці заходи тільки приховують справжнє становище.

Екстраполюючи криву графіка, можна прогнозувати реальний бюджет на 2000 р. в районі $6 млрд. (без спецфонду). Ця тенденція підтверджується недобором 10% податків в I кв. 2000 р. і бажанням секвестувати так званий «збалансований» бюджет на 1 млрд. грн.

Стагнації в 1996—1999 рр. сприяла і бюджетна політика, яка спиралася на соціалістичні методи. Надмірне вилучення грошей з ефективного сектора економіки перерозподілялося на дотації неефективної економіки.

5. Ефективна частина економіки, яка потребувала обслуговування грошима, йшла з внутрішнього ринку і переорієнтувалася на експорт, де й залишався прибуток.

6. Відбулося прискорене зростання енергозатратних базових експортноорієнтованих галузей: металургії, хімії, паливної промисловості, частка їх зросла з 25,6% 1991 р. до 59% 1999 р., що різко погіршило структуру української економіки.

Ці галузі розвивалися, бо забезпечували отримання живих грошей за рахунок експорту, оскільки експлуатували запас міцності, отриманий від СРСР, і, фактично, використали ренту при відсутності інвестицій, а також підтримували рентабельність за рахунок неплатежів за енергоресурси.

7. Різко зросли зовнішні і внутрішні позики, частка яких досягла 54% ВВП. Вони були переважно використані на штучну підтримку гривні, не впливаючи на технологічну модернізацію країни.

Жорстка монетарна політика в умовах відсутності нормального грошового обігу призвела до ще одного негативного результату. Здавалося б, вона забезпечила фіксацію рівня цін. Але зниження середнього рівня зарплати (в перерахунку на долари) еквівалентне зростанню цін , особливо в умовах зростання витрат на виробництво товарів, пов’язаних з валютними цінами на імпортні ресурси, передусім сировинні. Це спричинило ще більшу стагнацію і стиснення ринку, зростання зовнішньої заборгованості.

Середній ВВП на душу населення в Україні становив 1999 р. близько $600, а розрахунковий на 2000 рік наближається до $520. Це менше необхідного фізіологічного рівня, що, виходячи з піраміди Маслоу, свідчить про те, що податки громадяни в таких умовах платити не можуть і не будуть.

У США в кризовий 1933 рік середній ВВП на душу населення становив близько $4700 в перерахунку на ціни 1987 р. і вони використали кейнсіанську грошову політику для виведення країни з депресії. У США, внаслідок банківської паніки у 1930— 1933 рр., сталося скорочення пропозиції грошей в економіку країни. Обсяг грошових мас в економіці скоротився на 25%. І, на думку американських економістів К.Р. Макконнелла і С.Л. Брю, цей найглибший в американській історії спад пропозиції грошей став однією з причин найважчої і найтривалішої депресії в країні. А в Україні спад пропозиції грошей, порівняно з 1991 р. склав, як мінімум, 5-кратну величину!

Водночас Україна з середнім ВВП на душу населення $600 і тенденцією руху до $500 знаходиться в стані навіть не депресії, а замерзання, і її насамперед треба «розморозити».

Використання жорсткої монетарної політики в цих умовах нагадує невдалого водія, який на I передачі прагне розвинути швидкість до 150 км/год. Залишається тільки пожаліти машину.

Ця монетарна політика відбувалася на фоні різкого погіршення стану банківської системи. Слід зазначити, що банківська система у нас дворівнева, і вся увага приділяється I рівню — тобто забезпеченню ліквідності і стійкості банківської системи, а також прихованій формі інфляції через прямі позики Мінфіну чи за допомогою викупу ОВДП. Тоді як розв’язанню проблем II рівня — розвитку і спрямуванню банків на кредитування реальної економіки і створенню ринку довгих грошей — не приділяється належної уваги.

Для порівняння можна навести такі приклади: рівень капіталізації банківської системи України приблизно відповідає сьомому за величиною банку Польщі, а прибуток, отриманий банківською системою України 1999 р. еквівалентний прибутку одного крупного американського супермаркету. Політика, яка проводиться щодо банків, не стимулювала їхньої інвестиційної активності. Емітовані Нацбанком гроші йшли, обминаючи банківську систему, що не сприяло її розвитку. Була відсутня банківська політика розвитку економіки на довгостроковій основі, практично був відсутній ринок «довгих грошей». Так, у західних країнах, чим довший термін кредиту, тим менший рівень кредитної ставки і часто надається пільговий період до 5 років.

У нас же чим довший кредитний термін, тим вища кредитна ставка.

Зараз у банківській системі відмічаються позитивні тенденції: зростання внесків, значне зростання вільних коштів, які досягли 1,5 млрд. гривень. Однак, з моєї точки зору, це, швидше, свідчить про негативні чинники. Зростання внесків переважно здійснюється у валюті. Зростання пропозиції вільних коштів не призводить до зниження вартості кредитів, що становлять на цей час близько 60%. Це відбувається за умов двомісячної дефляції гривні, що суперечить всім положенням монетарної політики, відповідно до якої вартість кредитів в цих умовах має становити не більше 10-15%, і свідчить про наростання передкризових тенденцій, оскільки реальній економіці не потрібні ці гроші — через низький купівельний попит населення, деструктивну податкову політику і невирішеність захисту прав власності. Це відбивається у прихованих інфляційних очікуваннях (різниця 60% — (10-15)% = 45-50%). Реанімація ОВДП, яка намічається, в цих умовах відтягне на підтримку «збалансованого» бюджету вільні грошові кошти, що ще більше погіршить стан реальної економіки.

Таким чином, грошово-кредитна і податкова політика не стимулювали створення і збільшення підприємствами основних фондів, головна мета монетарної політики полягала у збереженні ліквідності банківської системи (мабуть, заради самої ліквідності). Внаслідок чого банки в Україні перестали виконувати свої функції і перетворилися в розрахунково-касові центри, а Нацбанк — у візитну картку країни без опори на II рівень банківської системи.

Я не буду заглиблюватися в аналіз кредитної політики у сфері сільського господарства і обмежуся лише одним характерним прикладом, як один колгосп, намагаючись отримати кредит в банку, подав список основних коштів, куди серед іншого входили: «погруддя Леніна, оксамитове червоне знамено, огорожа і туалет на два очка».

Але на цьому проблеми України не закінчилися.

На 2000 рік як визначне досягнення проголошується прийняття жорсткого збалансованого бюджету без відповідної реформи грошового обігу.

Кредитно-грошова політика — перша основа економіки, а бюджет — друга.

Жорсткий («збалансований») бюджет в цих умовах — це шлях до остаточного розвалу економіки, її найповнішого замерзання. І абсолютно правильно зазначає В.Пинзеник, що «бюджет залишається головним руйнівником національної економіки» («ЗН», № 13, 2000).

Але ті причини, які він називає, зокрема відсутність «регламентування пріоритетів використання грошей кінцевими бюджетними споживачами», хоча й існують, але їх можна технічно усунути, звичайно, при бажанні виконавчої влади, для чого є набагато простіші й ефективніші методи, ніж пропоновані В. Пинзеником.

Але насправді проблема криється не тільки і не стільки в нецільовому використанні бюджетних коштів. Нецільове використання — це наслідок, а не причина. Адже звідки з’явилися спеціальні фонди? Абсолютно ясно, що при існуючих середніх зарплатах у держсекторі службовці знаходяться поза фізіологічною межею існування. Тому вступає в дію система, яка самонастроюється, прагне насамперед забезпечити себе. За рахунок чого — за рахунок перерозподілу бюджетних коштів на нижніх рівнях. А вже те, що залишається, йде далі на цільове фінансування, але, що абсолютно очевидно, ці кошти значно скорочуються.

А те, чого не вистачає цій системі, вилучається з тіньової економіки і підпадає під порушення закону, але ці процеси абсолютно об’єктивні, оскільки в таких умовах економіка, щоб якось існувати, виробляє свої правила перерозподілу. Однак ця система перерозподілу абсолютно не ефективна і не керована. Введенню прозорості перешкоджає низький рівень монетизації економіки, а жорстка монетарна політика спільно із збалансованим бюджетом і жорсткою податковою системою стрімко погіршують стан економіки. В умовах відсутності достатнього насичення економіки грошима постійно генеруються нові тромби і стискується внутрішній ринок.

Але навіть послаблення податкової системи і процеси дерегуляції, які спостерігаються останнім часом, не зможуть самі по собі надати хоч якогось значного впливу, хіба що трохи «полегшити стан хворого». Оскільки будь-які ставки податків у зоні нижче фізіологічного рівня не грають ніякої ролі.

Слід звернути увагу і на те, що цей бюджет фактично фіксує занижений рівень зарплат у соціальних сферах — охороні здоров’я, науці, культурі, освіті. І фіксує пенсії на рівні минулого року без урахування інфляції, тільки заради збалансованості бюджету. Створюється враження, що бюджет розроблено не заради розвитку країни, а заради бюджету. При цьому погашення заборгованості з непроіндексованих пенсій здійснюється надто повільно (7% зниження заборгованості за 4 місяці 2000 року). В умовах зростання цін йдеться про розвиток внутрішнього ринку. Мова йде вже про фізіологічне виживання людей. Все це може призвести і призводить не тільки до зростання тіньової економіки і зростання економічних порушень, але й до більш небезпечних наслідків — до деградації країни.

Різке падіння купівельного попиту призвело до «битви» за СЕЗи — бажання вписатися в низький купівельний попит, коли немає місця не тільки для податків, але й не можна оцінити ефективність економіки, оскільки у переважної маси населення споживання замикається на товарах першої необхідності.

А як же зростання ВВП в I кварталі, кажуть опоненти? А це зростання має вельми просте пояснення.

Дослідження Фрідмена показують, що період, за який зміна грошової пропозиції змінює ВВП, складає від 6-8 міс. до року, а зростання рівня цін спостерігається через 1-2 роки.

Для України характерні менші цифри, як показують дослідження.

Це зростання ВВП — наслідок таких причин у порядку зменшення їхнього впливу:

1. Основна: масове «вливання» грошей (порядку $300 млн.) в економіку країни під час передвиборної кампанії, причому не тільки з тіньової економіки, але і з-за кордону, що розсмоктало деякі тромби і тимчасово підвищило збір податків під час їх «відбілювання».

2. Масові виплати зарплат і пенсій під час передвиборної кампанії, що призвело до різкого зростання грошових мас.

3. Провал у ВВП в I кв. 1999 (— 4,7%), пов’язаний з кризою 1998 року.

4. Значне зростання перевищення простроченої кредиторської заборгованості над дебіторською заборгованістю, що досягає 43 млрд. грн. а також зростання заборгованості із зарплат (6,5 млрд. грн.) і заборгованості підприємств та організацій перед бюджетом (14 млрд. грн.)

У цих умовах важливі показники динаміки зростання заборгованості, але вони перестали друкуватися.

5. Як показали дослідження Т.Шигаєвої (ДІМР), відбувається зростання вартісного вираження електроенергії при падінні її виробництва, оскільки заміщення електроенергії, яка генерується АЕС, електроенергією, яка генерується тепловими станціями, призводить до зростання її вартості в 4-5 разів, що і підвищує ВВП, хоча, насправді, ВВП має знижуватися.

6. Споживання значних об’ємів пального й енергії без оплати.

7. Зростання випуску продукції підприємствами чорної металургії (на 16,4 %) за рахунок поліпшення світової кон’юнктури, але це найбільш енергоємне і екологічно брудне виробництво, тим більше, що відмічено зростання в продукції низького рівня переробки. Ця конкурентоздатність також досягається за рахунок неплатежів за електроенергію.

8. Адміністративний тиск, який призводить лише до перерозподілу грошових коштів, котрі відтягуються на енергоринок, тим самим погіршуючи стан іншої частини реальної економіки через її низьку монетизацію.

9. Порівняно з I кв. 1999 р., значно зросли надходження від приватизації, що також лише прикрашає картину зростання ВВП за рахунок розпродажу активів держави.

10. У високосному році лютий на 1 день довший, що автоматично дає 5% росту порівняно з лютим 1999 р.

Ці чинники пов’язані з методологією розрахунків чи ситуативні і не мають системного характеру. Водночас понадпланове зростання інфляції у I кв. 2000 р. пов’язане з іншим чинником — зі стрибкоподібним зростанням грошових мас у IV кв. 1998 р. А зростання грошової маси, пов’язане з передвиборною кампанією, позначиться (за теорією Фрідмена) на зростанні цін наприкінці року. Тож уже можна до нього готуватися.

Звичайно, є чинники, які впливають на ці закономірності, зокрема, затримка з виплатами за газ (зростання боргу за перший квартал приблизно на $500- 600 млн.) і за інші енергоносії прикрашають картину, але тим хворобливішими стануть згодом.

Адже парадокс: за паперами відбувається зростання виробництва в енергогалузі, а енергії стає менше. І пов’язано це з тим, що виробництво енергії підраховується у вартісному вимірюванні, і чим дорожче обходиться енергія — тим вищі показники!

У світлі вищесказаного варто звернути увагу і на проблеми енергоринку. Усі складності її рішення, які виникають, мають у своїй основі передусім низьку монетизаціюю економіки країни. Не вирішивши цю проблему, неможливо забезпечити прозорість енергоринку, яка створить передумови для цілком природних у цих умовах порушень. Адміністративна заборона негрошових розрахунків не може в принципі вирішити цю проблему, сприяючи тільки надзвичайному озлобленню агентів енергоринку, оскільки вони технічно не можуть забезпечити проплату через обмеження грошової маси в країні (звичайно, в чималій мірі має значення і небажання втрачати вигідний бізнес завдяки дисконту, але це вже другорядний чинник).

Таким чином, збалансована «бюджетна», яка проводиться нині, і з 1996 р. «жорстка» кредитно-грошова політика мимоволі спрямована на руйнування економіки України.

Водночас, в Україні зберігається потенціал зростання, котрий визначається у вказаному дефіциті пропозиції грошей (М) у 12-20 разів меншому, ніж необхідно. Навіть якщо врахувати неефективність ряду сегментів економіки, потенційна можливість ВВП економіки України на цей час як мінімум у 8 разів вища, тобто складає близько $200 млрд. Це виявляється і в диспаритеті цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, і в інших сферах. Для прикладу можна порівняти роздрібний товарообіг в Україні, який 1999 р. становив близько 33 гривень на людину на місяць, і вартість оренди у Києві, яка досягає $30 за кв м на місяць і вище, що більше, ніж в Ізраїлі чи Канаді.

Таким чином, в Україні терміново треба розробляти нову економічну політику з урахуванням вимог постіндустріального суспільства.

Газета «День» №99, вівторок, 6 червня 2000

 

Коментарі

Додати коментар

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не тупий робот ).
Фото Капча
Введіть символи з картинки.