Сергій Удовік

видавець, письменник, журналіст, фотограф, аналітик

Куди пливе корабель Україна?

Автор: Сергій УДОВИК
 

Перше. Спрацював російський сценарій бінарної опозиції: комунізм-антикомунізм. Однак, мабуть, цей сценарій точніше слід би назвати не російським сценарієм, а пострадянською спадщиною. Далася взнаки бінарна матриця мислення: свій- чужий, комуніст-антикомуніст, день-ніч, хороший-поганий. Однак порівняно з російським сценарієм були і відмінності. В Україні зроблено спробу консолідації центристських сил, що втілилася у канівській четвірці. На перший погляд, спроба невдала. Втім, чи такою вже вона була невдалою? Адже факт висунення після болісних переговорів відбувся. Правда, він протримався лише п'ять годин, але подію було зареєстровано.

Друге. На відміну від чисто біполярної позиції кандидатів у Росії Зюганов-Єльцин у I турі з наявністю у центрі Явлінського і Лебедя, у нас на лівому фланзі було два сильних кандидати — Н.Вітренко і П.Симоненко, причому перед другим туром П.Симоненко став зміщатися до лівого центру, підтримавши ряд соціал-демократичних ідей, таким чином відходячи від ортодоксального комунізму.

Третє. Л.Кучма, будуючи свою кампанію на дискредитації комуністичного минулого, вивів з-під удару постіндустріальні цінності, створені Україною у цьому комуністичному минулому, — Південмаш, КБ «Антонова», могутнє суднобудування, військові високі технології тощо, причому викликає щире здивування, що Симоненко не скористався такою можливістю. Хоч міг би будувати свою кампанію (особливо з урахуванням зсуву до центру, який, очевидно, таки готувався) на основі неокомунізму — залишити у минулому погане — голод, табори, відсутність опозиції, і взяти до майбутнього краще — постіндустріальні цінності. Цей нюанс особливо явно виявився у заочному діалозі напередодні виборів, коли П.Симоненко говорив, що на підприємстві Л.Кучми скоротилося число робітників з 10 тис. до 5 тис., таким чином семіотично залишаючи за Кучмою право на це підприємство, чим Кучма і скористався, сказавши, що його(!) підприємство — Південмаш — стало співучасником проекту століття — «Морський старт» — проекту чисто постіндустріального. Таким чином, Л.Кучма зберіг за собою право на постіндустріальні цінності, хоч саме у тому комуністичному минулому він і реалізовувався, як особистість.

Четверте. Л.Кучма блискуче залучив молодь (73% голосів у I турі і ще більше у II турі). Ця молодь практично не знала минулого нашої країни. І, на відміну від Росії, наша молодь часто не пов'язувала себе зі своєю державою. Прийшовши голосувати, вона вже одним цим визнала свою державу, що надзвичайно важливо для України, і пов'язала своє майбутнє з персоніфікованим Президентом — Л.Кучмою.

Можна критикувати Л.Кучму за масштабну промивку мізків молоді, але тим самим він впроваджував установку, що комуністичне минуле — це погано, це голод, табори, заборона на свободу слова. Та при цьому, як уже зазначалося вище, він успішно вивів з-під цієї цільової установки постматеріальні цінності, вистраждані у цьому минулому, і зберіг їх для конструювання майбутнього. І у цьому, слід віддати йому належне, значна заслуга Президента.

Зробивши такий нестандартний хід, Л.Кучма взяв проекції з боку молоді на себе як провідника до світлого майбутнього. І тут закладено небезпеку. Молодь не мислить категоріями 5 — 10 — 15 років. Вона максималістська. Максимальний термін для неї — один рік, і то він має довжиною ціле життя. Це не середнє покоління, і не пенсіонери, що готові чекати десятиліттями. І якщо за один рік не відбудеться радикальних змін на краще, велика частка молоді поверне проекцію назад і шукатиме найпростіших виходів: частина піде до комуністів, частина пригадає про анархізм, частина розлютиться, і насамперед на Президента, а частина впаде у депресію, аж до суїциду, і це дуже небезпечно. Щоб не допустити такого виходу — втратити ціле покоління — Л.Кучма зобов'язаний робити ефективні реформи. І робити їх швидко.

П'яте. Радість від того, що ми повторили російський сценарій, може швидко змінитися тривогою, якщо пригадати, що Україна у галузі економічних реформ відстає від Росії десь на 1,5 року, тобто десь у лютому-березні нас чекає вже не експортна криза з Росії, а своя, структурна. І досить сильна. Тобто курс гривні до рубля може впасти до 30 копійок за гривню, ну а до долара, залежно від того, як почуватиме себе рубль. Для цієї кризи вже закладено «міни». Нові ціни (пов'язані з новими літніми цінами на пальне) на урожай цього року, який починає надходити для споживання зазвичай після Нового року, будуть десь удвічі вищими за поточні, що спричинить загальне зростання цін. Запаси палива на зиму обмежені, його може не вистачити до весни. Інфляційний навіс, структурні перекоси і зниження експорту у цьому році (десь на 20% за результатами 10 місяців цього року). Існує ще цілий ряд негативних чинників: зростання цін на нафту, ще не почата структурна реформа адміністративного управління і величезні валютні виплати по боргах у 2000 році.

ВІДХІД ВІД БІНАРНОЇ МАТРИЦІ

І тепер ми підходимо до кардинальної проблеми, що стоїть перед Україною. Чи зможе вона зруйнувати бінарну матрицю поведінки і розвитку: комунізм — бюрократичний капіталізм і знову комунізм. При постійній деградації суспільства.

Ця проблема не така проста, як здається на перший погляд. І тут справа зовсім не у дихотомії комунізм-антикомунізм. Отримана з великою перевагою перемога над комуністичним шляхом розвитку зовсім не означає, що країна стала на творчий шлях розвитку, оскільки друге плече дихотомії не зруйноване і воно шукатиме будь-яких ворогів — чи то опозицію, яка вічно заважає, чи то погодні умови, чи то світові кризи. Для цього вороги завжди знайдуться. Насправді ця бінарна матриця поведінки закладена у наших людях і виявляється у крайніх формах, значення яких: свій-чужий. Причому, характерно те, що ця матриця зовсім не залежить від рівня освіти та інтелекту, а пов'язана з організацією свідомості і спирається на слов'янську міфологію. Як приклад її роботи, можна навести статтю С.Дацюка і В.Грановського: «Україна: євразійство і атлантизм» (День № 160). Не ставлячи під сумнів ерудицію авторів, я хочу звернути увагу на таке. Автори, розглядаючи Україну з точки зору геополітики, пропонують знову чисто умоглядну дуальну конструкцію: євразійство — атлантизм, загортаючи її у красиву оболонку, повністю позбавлену змісту. Для більшої переконливості вони залучають К.Шмідта (1888—1985) з його ідеями двох типів цивілізацій: таласократією та телурократією. Насправді все куди простіше. К.Шмідт вважав, що феноменологічні основи політики знаходять вираження у специфічному політичному розрізненні: «друг-ворог», — і тим самим зіграв чималу роль в ідейно-політичній боротьбі часів гітлерівської Німеччини, за що його навіть назвали «коронованим юристом фашистського режиму». Його ідеї можна з натяжкою використати для побудови грубих моделей внутрідержавних і міждержавних протиріч держав індустріальної та доіндустріальної епохи, хоч при детальному розгляді будь-яких супротивних сторін можна виявити безліч нюансів навіть усередині однієї із сторін конфлікту.

Та навіть якщо використати дихотомію «євразійство-атлантизм» ретроспективно, то можна виявити, що ця дихотомія не витримує критики. Спираючись на езотеричні поняття вода-земля (суша), авторам не треба забувати, що в езотериці існував кватернер, тобто були ще стихії повітря і вогню. Втім, якщо оперувати езотеричними категоріями, води і землі, то плинність наявна і у євразійстві: ріки, залізниці, масові міграції і освоєння нових земель, торговий капітал, а суша — в атлантизмі: консерватизм американських малих міст може здивувати будь-якого нашого громадянина. А якщо відійти від цих мислених вивертів, то ми просто виявляємо бінарну матрицю, яка спрацьовує дуже часто.

ПІДМУРІВОК ДЕМОКРАТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

А якщо повернутися до нашої країни, то єдиний шлях, завдяки якому вона може вийти з хибних перегонів між опозиціями, лежить в активному створенні громадянського суспільства. Для цього Л.Кучмі необхідно докласти максимум зусиль для створення впливових партій у центрі і на правому фланзі, самому залишаючись так би мовити «над боротьбою» і гранично нейтральним, таким чином створюючи всередині патріархального суспільства міцний підмурівок суспільства демократичного. Для цього треба створювати і впливову опозицію, але не ліву, а таку, що спирається на центр і правий фланг, тим самим створюючи можливості для легальної і цивілізованої боротьби думок та стратегій розвитку країни. І головне у цьому процесі — не допустити сутичок і дроблення на правому фланзі, інакше білоруський варіант у нас неминучий. Вибори показали, що люди не хочуть повертатись до минулого і не хочуть такого похмурого сьогодення, коли альтернатив курсу реформ немає. Насправді, альтернативи є завжди. Альтернатив немає тільки у бінарному світі. Проте альтернатива може бути між поганим і дуже поганим, а може бути між хорошим і дуже хорошим. І якраз роль Президента і полягає у створенні умов для появи позитивних альтернатив розвитку, тоді вже для проведення ефективних реформ можна зробити вибір стратегії розвитку, при цьому маючи у запасі й інші позитивні стратегії. Тоді вже питання полягатиме у швидкості розвитку суспільства. Перехід на створення позитивних альтернативних стратегій розвитку, що пропонуються різними політичними силами — це принциповий поворотний шлях України, вихід з бінарної конструкції. Для здійснення цього Л.Кучмі просто треба звернутися до своєї частини особистості — творчої субособистості, що створювала найскладніші ракети, вирішувала творчі задачі у нестандартних ситуаціях, в умовах обмеженого часу і без права на помилку. Не зайвим буде пригадати, що у колишньому СРСР успішний розвиток авіації, кораблебудування, ракетобудування, бронетанкових військ та іншої військової техніки і технологій забезпечувалося якраз завдяки створенню конкурентного середовища всередині держави. Над найважливішими державними проектами, пов'язаними з обороною, паралельно працювали по 2 — 3, а то й більше КБ, і у серію запускалися кращі розробки, з чим і було пов'язано закладені у них нестандартні рішення і надійність, що ми і спостерігаємо, зокрема, на прикладі вітчизняних ракет і танків. Таке ж конкурентне середовище необхідно створювати і серед партій, створюючи їм умови для розвитку, стимулюючи їх розвиток і забезпечуючи їх незалежність від держави. А не посилювати завдяки бінарній опозиції тільки одну опозиційну партію — комуністичну. Тільки тоді корабель під назвою Україна зможе вибрати правильний курс, а зараз цей корабель не може навіть вийти з бухти економіки, і капітану корабля явно бракує лоцманів, адже їх треба готувати, і цьому повинні служити партії — готувати капітанові лоцманів і команду

МАЯКИ

В Україні зараз існують дві вироблені програми розвитку: програма Компартії і програма-2010 . Першу, фактично, не підтримав народ. А щодо другої можна сказати таке. Вона передбачає зростання реальної зарплати до 2010 року в 2 — 3 рази, а також досягнення ВВП на душу населення у межах 4—4,5 тис. доларів. І тим самим ми немов- би досягнемо рівня, необхідного для входження в ЄС. Навіть якщо припустити, що ці очікування збудуться, хоч, за законами типу Паркінсона, очікуване треба ділити як мінімум на 2—3, то і при найоптимістичнішому сценарії у програму закладено принципову помилку. Адже у ній не враховується, що країни ЄС і США також розвиваються. І до 2010 року їх подушний ВВП становитиме не 10-30 тис. доларів США, як це ми спостерігаємо зараз, а 100—200 тис. доларів. Адже навіть 5% зростання на рік при нашій початковій базі ВВП (біля 600 доларів у 2000 році) на людину значно менше, ніж стабільних 2—3% у західних країнах, де подушний ВВП становить десятки тисяч доларів на рік. Таким чином, ми з кожним роком все більше відставатимемо від розвинених країн, навіть за таких темпів розвитку. Тому, не відкидаючи цю програму, за відсутністю кращої, необхідно паралельно розробляти альтернативні програми, що базуються на нестандартних ідеях.

В України вже є історія, з'являється розуміння процесів, що відбуваються. Усе це дає можливість розробити механізми, які буквально за декілька років дозволять у кілька разів збільшити ВВП і виведуть економіку у робочу сферу розвитку. Причому це не прожектерство, це цілком реально, але такі механізми вимагають системного підходу. Передусім треба виділити дві реперні області — грошовий обіг і систему управління. Перша заслуговує окремого розгляду, а з приводу другої можна сказати таке. Маркс помилявся, пов'язуючи додану вартість з оречевленою працею. Зараз ця помилка стала очевидною. І корінь проблеми лежить ось у чому. Додану вартість дає система організації і управління економікою. Щоб було зрозуміло, про що мова, я наведу приклад відомого марксиста А.А. Богданова. Суть його така. Нехай два робітники можуть порізно викопати дві ями, наприклад, в 1 куб.м і у 1,5 куб.м. Якщо вони будуть працювати разом, то вони при неправильній організації праці викопають 2 куб.м або менше. А якщо організація праці правильна, то разом вони можуть викопати понад 3 куб.м. Ось у цьому прирості, пов'язаному з успішною спільною роботою, і полягає додана вартість. І вона пов'язана передусім з оптимальною узгодженістю і організацією управління. І якщо раніше це було мало помітно, то у постіндустріальному суспільстві система організації економіки стала основною продуктивною силою. Це особливо помітно на прикладі менеджменту західних компаній. Мінімальне вкладення праці співробітників компанії «Visa» і мінімальна кількість основних засобів виробництва дає величезні обіги — понад 300 млрд. доларів на рік і величезні прибутки. Інший приклад — Франкфуртський аеропорт, який обслуговує 50 млн. чоловік за рік — населення України, причому без шуму, гамору і штовханини. Взагалі, Франкфурт — це зразок організації фінансових, торгових і людських потоків. Це і франкфуртська біржа, і франкфуртський ярмарок і франкфуртське метро. І що дивно. Німці працюють загалом значно менше, ніж ми, але з ефективністю, яка набагато перевищує нашу. І справа тут — саме в організації управління. А у нас система управління створена так, що сукупна енергія людей зменшується, внаслідок чого з'являється негативна (від'ємна) вартість (пам'ятаєте 2 куб.м у робітників!).

Для молодої України питання стратегії і тактика розвитку країни ще дуже актуальні, і для Президента важливо створити такі умови, щоб було з чого і з кого вибирати, щоб лава запасних не виявилася такою вузькою, як у збірної з футболу. Тому що на слов'янському «якось воно та буде» у західну цивілізацію не потрапиш.

І якщо корабель Україна у найкоротші терміни не зможе вийти з бухти і взяти курс у напрямку побудови постіндустріального суспільства, то ми знову повернемося до бінарної опозиції.

А у Л.Кучми після II терміну президентства вже не буде третього виходу — сказати, що йому заважала ліва опозиція, дуже очевидна перемога над нею внаслідок виборів. І залишаться два виходи — або увійти в історію незалежної України негативним персонажем, або перемогти, тобто реально, а не на словах, закласти основи громадянського суспільства, сучасної системи управління країною і вивести її на перспективний шлях розвитку, що цілком реально з урахуванням очікувань людей, рівня їх освіти і отриманого кредиту довіри.

Газета «День», №231, вівторок, 14 грудня 1999

 

Коментарі

Додати коментар

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не тупий робот ).
Фото Капча
Введіть символи з картинки.