Сергій Удовік

видавець, письменник, журналіст, фотограф, аналітик

Культ мертвих

або Чому ми ходимо по колу?

Автор: Сергій УДОВИК
 

Протягом двох днів — 15 і 16 червня — проходила масштабна науково-практична конференція «Нові політичні реалії України на межі тисячоліть». На конференції виступив Президент України Л. Кучма зі своїм баченням проблем. Це була досить серйозна спроба оцінити десятирічний досвід країни і намітити шляхи її майбутнього розвитку.

Але спочатку наведемо деякі цитати із звернення Президента до Верховної Ради 11 жовтня 1994 р.:

«…Аналіз стану нашого суспільства переконливо засвідчив, що рятувати його старими методами безнадійно, що нам необхідна якісно нова соціально-економічна та політична стратегія.

…Сьогодні підготовчий період завершується... Фактично ми маємо вступити у новий етап розвитку України, який або дасть нам шанс вижити і забезпечити гідне життя нам та прийдешнім поколінням, або остаточно відкине нас далеко назад, позбавить останніх шансів крокувати в ногу з сучасною цивілізацією.

…Грубі прорахунки в економічній політиці призвели до загрозливого зростання тіньової економіки. … Катастрофічно падає життєвий рівень народу.

…Небезпечних масштабів набуває некероване розшарування населення — накопичення багатства на одному полюсі і все більше зубожіння на другому.

Відбувається інтенсивне згортання відтворювального процесу. Щоденно проїдається національне багатство, накопичене багатьма поколіннями…

Внаслідок старіння та зношення техніки, а також спаду виробництва ми стоїмо на межі масових економічних та екологічних катастроф, виходу з ладу життєзабезпечуючих систем виробничої інфраструктури.

Ми можемо … створити екологічну небезпеку сусіднім країнам. Це буде моральна ганьба нації.

Таким чином, виникає реальна загроза витіснення України на периферію світового господарства, встановлення її технологічної та фінансової залежності від інших держав, перетворення на сировинний додаток та територію для розміщення екологічно шкідливих виробництв…

«…Серед широкого комплексу проблем реформи фінансової системи визначальною має стати докорінна перебудова податкової системи.

…Необхідно зміцнити банківську систему країни.

…Нагальним питання фінансово-грошової стабілізації є подолання платіжної кризи.

… має статись утвердження в Україні сучасного фондового ринку.

…Особливо значущою для нас є проблема радикальних змін у системі управління економікою.

… Нам конче необхідно утворити стабільну і сприятливу правову основу залучення іноземних інвестицій… Але важко сподіватися на зарубіжне інвестування, якщо український капітал у твердій валюті не повертається в Україну, кредитує інші держави.

… Президент ініціюватиме прийняття Закону про опозицію, який би … чітко визначав зміст та ознаки політичної опозиції, її права і обов’язки. Закон про опозицію не тільки визначить, хто і за що несе відповідальність, але й зменшить проблемність переходу влади від одних до інших політичних сил, оскільки буде передбачено право на створення тіньового Кабінету Міністрів, право на доступ до інформації про діяльність Уряду, на підготовку та внесення альтернативних законів тощо.

… Постійний діалог з громадськістю, забезпечення на ділі широкої та правдивої гласності, всебічна підтримка засобів масової інформації, демократичної преси, сприяння ї реальному впливу на цивілізований розвиток суспільних процесів стануть повсякденною турботою Президента».

ПОЗА ЧАСОМ

Чому ж через 7 років ці проблеми стали ще актуальнішими, а, наприклад, питома вага бюджетних асигнувань на наукові потреби небезпечно поменшала з 3% в 1990 р. не тільки до 0,7% в 1994 р., як відмітив Президент, а навіть до 0,4% в 2000 р.

Ми бачимо, що Президент абсолютно правильно оцінював проблеми, що постали перед країною, і абсолютно точно намітив шляхи їх вирішення.

Більш того, звертаючись до доповіді Президента на Всеукраїнській нараді економістів 14 вересня 1995 р., ми виявимо, що Президент правильно визначив причини майбутніх невдач в економіці:

1. «Одна з визначних умов лежить у площині формування високого, багатосегментного платоспроможного попиту…».

2. «Утворення сектора казенних підприємств… Бажано було б мати грунтовні узагальнення наявного досвіду. Думаю, що це могли б зробити Інститут економіки та Інститут світової економіки Національної академії».

3. «Нам потрібні глибокі наукові дослідження процесів, що відбуваються в цьому абсолютно новому для нас секторі економіки… Відчувається і … осідання в підприємницькій сфері значного прошарку партійно-господарської номенклатури, яка має подвійну психологію, …виявляє схильність до корумпованих зв’язків з державним апаратом, органами політичної, а також і судової влади».

4. «Скажу відверто: «монетаристське» гасло «Чим менше держави, тим краще», я не поділяю. … опираючись лише на суто монетарні важелі економічної політики, подолати остаточно наслідки кризових процесів неможливо».

5. «Порушуючи питання про посилення регулюючої ролі держави, маю на увазі перш за все опанування принципово нової, докорінно відмінної від адміністративної економіки моделі її поведінки».

6. «Найскладнішою була і лишається проблема забезпечення синхронності дій при регулюванні макро- і мікроекономічних процесів».

Минуло 6 років, і практично ті ж самі питання порушуються на вказаній науково-практичній конференції. Чому ж ми знову потрапляємо в таку ж саму патову ситуацію, чому Президент знову звертається до тих самих учених, які виявилися неспроможними за 10 років розробити зрозумілу концепцію розвитку країни?

Для розуміння цього нам потрібно звернутися до культурно-ментальних особливостей нашої країни.

Передусім розглянемо поняття часу. Є час фізичний (послідовність подій у зовнішньому світі), є час соціальний — послідовність подій у світі соціальних відносин, а є час сакральний, або ж міфологічний. Він відображає послідовність символічних подій, які в фізичному часі можуть розташовуватися в іншому порядку, знаходяться поруч або ж на відстані сотень років.

Країни, що динамічно розвиваються, живуть у часі теперішньому, що він визначається віссю часу, а їхня еліта націлена в майбутнє. Вона прогнозує розвиток подій і оцінює правильність наміченої стратегії. Слаборозвинені країни живуть у вічному вчора. У них динаміка економічного розвитку зазвичай відсутня або надто слаба. Ці країни живуть за рахунок ренти з продажу корисних копалин або сільського господарства. Поняття вісь часу в них відсутнє. Соціальний час визначається річним циклом руху Землі навколо Сонця, що важливо для забезпечення сільськогосподарського циклу, або пов’язано з більш складним циклом (наприклад, 60-річним).

У цивілізаціях, побудованих на такого типу культурі, домінував культ мертвих. До них, наприклад, належала єгипетська цивілізація, однією з головних книг якої була «Книга мертвих». Цей тип цивілізації пов’язаний із землеробською культурою.

Особлива увага приділяється кладовищам, могилам і пам’ятникам. Дуже важливе значення надається річницям не тільки народження, але й смерті видатних особистостей, а для цих культур точніше буде сказати — міфологізованих. Процесії, ходи, обряди, багатогодинні урочисті збори, присвячені цим подіям, знаходяться поза фізичним часом. Він ніби зупиняється, настає час сакральний. У чому ж полягає символічне значення культу мертвих?

Американський соціолог У. Уорнер говорить: «Збереження вмерлих членами суспільства підтримує життя тих, хто живе зараз, котре не припиняється. Впевненість живих в тому, що життя триває вічно, залежить від того, наскільки їм вдається зберегти живими мертвих. Варто лише мертвим померти реально, тобто у вірі тих, хто проводжає їх в останню дорогу, як одразу ж виявляється, що повинні померти й вони».

Культ мертвих має ще одну функцію — вони інтегрують суспільство в єдине сакральне ціле. Церемонії пам’яті жертв репресій, війн тощо утворюють «сакральну символічну систему, яка з періодичною регулярністю виконує функцію інтеграції всього суспільства загалом, зі всіма його конфліктуючими символами і конкуруючими автономними церквами і асоціаціями».

Пам’ятники і монументи померлим стають найбільш могутніми з видимих символів, що об’єднують всю діяльність відособлених груп суспільства. Це зона табу для конфліктів, що тривають у фізичному часі. Порушення цього табу сприймається як святотатство.

Промови на таких днях пам’яті будуються відповідно до канонізованої форми і є частиною ритуалу. Профанному погляду вони здаються повторенням азбучних істин, але їхня відсутність викликає набагато більше здивування і асоціюється з сплюндруванням пам’яті померлих. Наріжним девізом тих, хто живе нині, є фраза: «Memento mori» — пам’ятай про смерть.

До речі, прагнення до максимального збагачення або отримання максимальних владних повноважень прямо пов’язане з боязню смерті і бажанням перемогти її, взявши під контроль видимий (фізичний) світ (див. «Про страх», «День» № 153, 1999).

Як бачимо, Україна як частина слов’янсько-православної цивілізації ідеально підпадає під характеристики суспільства, де домінує культ мертвих.

А якщо звернутися до історії Російської імперії або СРСР, то ми побачимо — особливо швидкий розвиток спостерігався в ті періоди, коли приходили, м’яко кажучи, пасіонарні особистості, націлені в майбутнє, і починали здійснювати насильну циркуляцію еліт. Це Петро I, Ленін і Сталін. У них всіх є спільна особливість. Для здійснення розвитку вони по-варварському, по-азіатському здійснювали оновлення еліт шляхом фізичного і символічного знищення колишньої еліти, що цілком узгоджувалося з таким типом цивілізації, де домінував культ мертвих. Символічне знищення дозволяло переписувати історію. Немає могили — немає пам’яті. Адже ніхто не знав, де, коли і хто був при них розстріляний або знищений. За Хрущова припинилося фізичне знищення еліти, а за Брежнєва — і символічне. Таким чином, циркуляція еліт припинилася. Ім’я цьому — застій — існування поза віссю часу. Політична система перетворила СРСР в країну мертвих, тому вона не могла конкурувати із західною цивілізацією, де культ мертвих урівноважувався культом живих, що особливо характерно для США. Навіть величезні можливості рентних джерел виявилися недостатніми.

КОНКУРЕНЦІЯ ЗА МИНУЛЕ

Придивiмося уважніше до України. Будучи провінцією країни, що існувала поза фізичним часом, вона не мала потреби в інститутах, що відповідають за розвиток. Населення звикло до позачасового існування в країні, в якій нічого не відбувається. Єдиний виняток — бурхливий 1991 р. Тепер країна живе пам’яттю про 1991 рік. Роки минають, так само сходить сонце, так само тече Дніпро, так само зростають соняшники. Ті ж промови, ті ж особи. Роки визначаються за якимись рідкими подіями: «Це було в тому році, коли ми грали з «Баварією». Або коли до нас приїжджав Клінтон». 2001 рік увійде в історію країни як рік, в який приїжджав Папа. Країна живе поза часом в минулому.

В переважній більшості політична еліта України також націлена не в майбутнє, а в минуле. Вона не пропонує моделі розвитку майбутнього країни, а пропонує моделі минулого. Тобто із західного погляду вона не є елітою. Але парадокс в тому, що конкуренція моделей минулого створює видимість насиченого політичного життя. Адже одне минуле виключає або терпіти не може другого. Хоча це просто вибір між різним пантеоном героїв минулого, причому конфлікти цих героїв переносяться в символічний теперішній час.

З домінування культу мертвих випливає ще один висновок. Безперервні дні пам’яті міфологізованих історичних особистостей, жертв голодомору, репресій, тих, що загинули в боях і в битвах за країну, не залишає часу для живих — Memento vivere! (Пам’ятай, що є живі!). Адже все це символи згоди між владною українською елітою в тому, що вони не дадуть померти один одному в символічному значенні. Цьому ж слугує і відкриття пам’ятників, монументів та музеїв пам’яті. Адже чим монументальніше пам’ятник, тим більше ймовірність, що його не знесуть в майбутньому, коли будуть моделювати інше минуле. Найнебезпечніше для пам’ятників місце — майдан Незалежності. І ніхто не може дати гарантії, що до 15 або 20 річниці Незалежності чергового разу не знесуть пам’ятник, що будується, і встановлять новий. З новими фотографіями відкриття для заміни експозиції в музеї. Адже в таких культурах минуле непередбачуване. У ХХ столiттi минуле в Україні переписувалося, як мінімум, кілька разів.

Було б надто небезпечно обманюватися магією економічного росту, що спостерігається в Україні, навіть в 9%. Це просто магія відносних цифр, якими намагається захиститися така культура. У нас немає порівняння з iншими країнами. Порівняння — це розвиток. Для такої культури порівняння небезпечне. Адже при порівнянні виявиться, що навіть 2% росту ВВП в несприятливий рік в маленькій Бельгії кількісно рівні всьому річному бюджету великої України. За таких темпів зростання ми тільки через 8 років досягнемо середнього рівня на душу населення сьогоднішньої Росії, не дуже передової країни. Для розвитку в таку країну треба вносити енергію.

Опозиція, критикуючи Президента, нічого не міняючи по суті, хоче просто поміняти ієрархію в символічному полі і переписати минуле. Як ми бачили вище, саме Президент пропонував і продовжує пропонувати дуже розумні речі. Більш того, тільки силовим впливом порушуючи невизначеність, він змусив прийняти Конституцію і стимулював створення більшості.

У системі координат такої культури потрібен силовий вплив — батіг.

Але чому ж більшість розвалилася, а Конституція виявилася непрацездатною? Тому що введення енергії за допомогою батога призводить до посилення адміністративної системи, але бюрократія — це плід культу мертвих. Вона існує поза часом і прагне для свого розширення поглинати енергію і ресурси.

Можливо, Президент Л. Кучма активно намагається реформувати країну: «Виробити шляхи трансформації, в тому числі політичної, можна тільки на основі глибокого аналізу практичного досвіду і науково вивірених прогнозів». Це вже з промови 16 червня 2001 року. Тільки хто буде робити ці вивірені прогнози?

Насправді, ми не пам’ятаємо минулого. Інакше ми не втратили б Козацьку республіку, УНР. Не було б і II Світової війни. Причини майбутніх конфліктів лежать в тому минулому, яке ми НЕ ХОЧЕМО пам’ятати.

Час розірвати кільце вічних перегонів по колу сакрального року і вивести країну на спіраль розвитку, коли ми перестанемо переписувати історію, а будемо писати майбутнє. І може, тоді ми почуємо інші промови, і Президент України буде питати у своїх громадян, на що краще витратити величезний профіцит бюджету України — на допомогу іншим країнам або ж на тотальну комп’ютеризацію бідних сімей України.

Memento vivere!

Газета «День», №120, середа, 11 липня 2001

 

Коментарі

Додати коментар

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не тупий робот ).
Фото Капча
Введіть символи з картинки.